В нас всех живет тоска,
До боли, до озноба -
Желание любви...
И сходит мир с ума,
Пытаясь жить без Бога.
Вкусив запретный плод,
Любви не обрести...
Склоняют это слово,
Им называют пошлость.
Порою и разврат.
И наполняет души
Немая невозможность,
И на земле царит
Почти реальный ад.
Душа хранит как сон
Воспоминанье рая,
Прикосновенье Бога,
И глас Его в саду.
Она кричит от ран,
Она почти немая,
Ей не пробить броню
Пусторечивых уст.
Прорвется одиночество
Нарушив стройность фраз:
Ты знаешь,
Очень хочется
Познать любовь ... хоть раз.
Прислушайся к душе,
Она мудрей и старше
Чем глаз твоих сиянье,
Чем смысл твоих слов.
И мишуру увидишь,
И пустоту. И страшно.
Жить очень - очень страшно,
Когда ты не познал,
Что Бог и есть любовь.
Tарасова Наталия,
г.Орел, Россия
Я, прежде всего, жена и мама троих мальчишек. В свободное время люблю читать, и, конечно, писать. Любимые авторы: Льюис, Честертон, Перетти ... и т.д. e-mail автора:tarnata74@rambler.ru сайт автора:нет
Прочитано 8295 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 4,5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
